Історія створення медичного факультету Університету св. Володимира
та діяльність його факультетських клініку ХІХ столітті

Імператорський університет св. Володимира (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка) створено у 1834 році. 28 квітня 1840 року був оприлюднений царський указ про заснування у Київському університеті медичного факультету. Через брак аудиторного фонду відкриття медичного факультету було відстрочено на 1842 рік до закінчення будівництва головного університетського корпусу. Проте, у зв’язку з поширенням епідемій та великою потребою в лікарнях, заняття на факультеті розпочалися з початку 1841–1842 р. навчального року. Для його тимчасового розміщення було орендовано триповерховий будинок на Лютеранській вулиці, і вже 9 вересня 1841 р. 22 студенти-медики слухали першу лекцію з анатомії, а 12 вересня – з енциклопедії і методології медицини.

Медичному факультету було передано частину лабораторного майна і наочного приладдя Віленської медико-хірургічної академії, закритої урядом як один з центрів польського національно-визвольного руху. З огляду на те, що більшість її викладачів були поляками, лише невелика кількість з них, визнаних політично благонадійними, змогли перейти на роботу до Київського університету. На той час у Російській імперії функціонували Медико-хірургічна (потім – Військово-медична) академія в Петербурзі, медичні факультети університетів у Москві, Дерпті, Казані, Харкові, проте Київському університетові вже при створенні медичного факультету відводилася важлива роль у системі медичної освіти країни: він мав стати керівним центром для інших медичних факультетів півдня Росії.

На перший курс медичного факультету університету св. Володимира було прийнято 29 випускників гімназій, які навчалися за казенні кошти. Перші професори-медики
 були запрошені до університету ще до затвердження Статуту 1842 року. Серед них випускники університетів: Володимир Опанасович Караваєв (Казанський), Олександр Петрович Вальтер, Е.Е. Мірам (Дерптський), Ф.С. Цицурін (Харківський), О.П. Матвєєв (Московський) та інші. Саме вони виступили безпосередніми засновниками і організаторами клінік Університету.

Згідно із прийнятим статутом 1842 року, медичний факультет університету св. Володимира мав складатися з 10 кафедр:
- анатомії фізіологічної з макрографією, завідувачі: М.І. Козлов (1841–1844), О.П. Вальтер (1844–1868), В.О. Бец (1868–1890), М.А.Тихомиров (з 1890р.);
- фізіології здорової людини, завідувачі: Е.Е. Мірам (1842–1862), О.П. Вальтер (1862–1864), В.Б. Томса (1865–1884);
- фізіології хворої людини, або патологічної фізіології з патологічною анатомією, завідувачі: М.І. Козлов (1841–1853), О.П. Вальтер (1853–1854), Ю.І. Мацон (1854–1856), Мінх Григорій Миколайович (1876–1895);
- загальної терапії і лікарського «речовинослів’я», завідувачі: М.І. Козлов (1842–1843), В.В. Беккер (1843–1859), О.П. Вальтер (1859–1861), О.О. Шеффер (1861–1864), Е.Г. Гейбель (1865–1868, 1877–1897), В.І. Дибковський (1868–1870), П.П. Сущинський (1871–1876);
- оперативної хірургії з хірургічною клінікою, завідувачі: В.А. Караваєв (1841–1861), Ю.К. Шимановський (1861–1868), О.Х. Рінек (1879–1894);
- теоретичної хірургії з офтальмологією, завідувачі: В.А. Караваєв (1843–1844), В.В. Беккер (1844–1845), О.К Цільхерт (1846–1848), В.К. Курдюмов (1848–1850),
Х.Я. Гюббенет (1850–1870), М.В. Скліфосовський (1870–1871) О.П. Вальтер (1871–1872), С.П. Коломнін (1872–1879), О.Х. Рінек (1878–1881), О.С. Яценко (1882), Ф.К. Борнгаупт (1883–1903);
- спеціальної терапії, завідувачі: Ф.С. Цицюрін (1844–1846), С.П. Алфер’єв (1846–1857), Ф.Ф. Мерінг (1857–1864), Ю.І. Мацон (1865–1866), В.Т. Покровський (1866–1877), Л.К. Горецький (1876–1877), К.Г. Трітшель (1877–1879), Є.І. Афанасьєв (з 1893);
- терапевтичної клініки з семіотикою, завідувачі: М.І. Козлов (1842–1843), Ф.С. Цицюрін (1844–1857), С.П. Алфер’єв (1857–1864), Ф.Ф. Мерінг (1864–1886);
- теоретичного і практичного акушерства з викладом хвороб породіль і новонароджених, акушерською клінікою, завідувачі: І.К. Крамаренков (1841), О.П. Матвєєв (1844–1882), Г.Є. Рейн (1883–1900);
- державного лікарезнавства, до якого належали: а) судова медицина; б) медична поліція з гігієною; в) лікарське законодавство, тобто

короткий виклад перебігу справ, порядку служби і устрою лікарського управління в державі, а також відомості про цивільну службу і правознавство в обсязі, необхідному для лікаря; г) ветеринарна поліція з епізоотичними хворобами, завідувачі – І.Ф. Леонов (1842–1853), Фрідріх ФрідріховичМерінг (1853– 857), Ф.Ф. Ергардт (1857–1889), М.А. Оболонський (з 1889 р.)

Термін навчання на медичному факультеті складав 5 років. У 1846 році відбувся перший випуск лікарів - 20 осіб, а у 1848 році кількість випускників зросла до 299 (46% із 656 осіб, що навчалися в Університеті). У подальшому набір студентів постійно зростав (скажімо, у 1895 році він склав вже 986 осіб). Факультет залишався до початку ХХ ст. найчисельнішим з факультетів Університету. Розширювалися клінічні та навчальні бази. У 1853 році для медичного факультету було побудовано Анатомічний театр.

Згодом, після запровадження статуту 1863 року, було відкрито ще ряд кафедр:

• порівняльної анатомії та ембріології, завідувачі: Е.Е. Мірам (1842–1862), П.І. Переміжко (1868–1891);
• медичної хімії та фізики, завідувачі: М.І. Козлов, О.О. Шеффер (1863–1868), О.С. Шкляревський (з 1869 р.);
• фармації та фармакогнозії, завідувачі: Л.Ф. Сегет (1843–1853), І.М. Фонберг (1853–1854), М.М. Неєзе (1854–1863), Е.Г. Неметті (з 1864 р.);
• загальної патології, завідувачі: Н.А. Хржонщевський (1869–1887), В.В. Підвисоцький (з 1887 р.);
• офтальмології, завідувачі: В.А. Караваєв (1843–1844), В.В. Беккер (1844–1845), О.К. Цільхерт (1846–1848), Х.Я. Гюббенет (1850–1870), О.В. Іванов (1870–1876), Е.Х. Мандельштам (1876–1880), А.В. Ходін (1881–1902);
• гігієни, медичної поліції, географії і статистики, завідувач: В.А. Субботін (1871–1893);
• енциклопедії, методології та історії медицини, завідувачі: М.І. Козлов (1842–1846), Н.Я. Кожевніков (1848–1850), Ф.Ф. Мерінг (1854–1860), Х.Я. Гюббенет (1861–1862), О.П. Вальтер (1869–1872), Е.Г. Гейбель (з 1874 р.).

На початку 1860-х рр. на медичному факультеті діяли вже 16 кафедр. Збільшився кількісний та якісний склад професорсько-викладацького складу. У навчальний процес, крім семінарських занять, почали впроваджуватися лабораторні та практичні роботи, які проводились в лабораторіях, клініках та анатомічному театрі. Створення нових кафедр пов’язують з іменами професорів-засновників пріоритетних напрямів досліджень: Н.А. Хржонщевським, П.І. Перемежком, В.А. Субботіним. Згідно зі статутом 1884 року на медичному факультеті Університету діяло вже 24 кафедри, відкриваючи можливість викладання лікування дитячих, нервових, душевних, очних, шкірних та інших хвороб.

У 1885 році побудовано корпуси для факультетської терапевтичної та хірургічної клінік на кошти, асигновані урядом до 50-річчя
 університету (1884). 1888 року збудовано будівлю акушерської клініки, що дало змогу остаточно сформувати навчально-медичний комплекс університету на Бібіковському (тепер Тараса Шевченка) бульварі, 17. У той час при університеті налічувалось 45 навчально-допоміжних установ, серед яких 4 факультетські клініки, 3 госпітальних клініки, 2 клінічних відділення при міській лікарні, анатомічний театр, а також лабораторії та кабінети.

У період 1847-1849 років безпосередню участь у боротьбі з епідеміями холери в Києві брали професори: О.П. Вальтер, Ф.С. Цицурін, Х.Я. Гюббенет; 1856 року для боротьби з епідемією тифу на театр воєнних дій виїжджали професори Ф.Ф. Мерінг та С.П. Алфер'єв. У період 1877-1878 років у боротьбі з епідемією висипного тифу в Києві загинули професори В.Т. Покровський та М.С. Афанасьєв. Для боротьби з епідеміями чуми та прокази на південь Росії, в Астраханську губернію, в Персію, Єгипет та Палестину виїжджав професор Г.М. Мінх. Загальновідома самовіддана боротьба В.В. Високовича та Д.К. Заболотного наприкінці XIX - на початку XX ст. з епідеміями холери та чуми як на території Росії, так і за її межами - в Індії, Монголії, Месопотамії, Португалії, Марокко, Китаї та Маньчжурії. На медичному факультеті працювали вчені, що мали широке європейське визнання, серед них: В.О. Бец, П.І. Перемежко, В.В. Підвисоцький, В.В Високович, В.Ю. Чаговець, В.П. Образцов, М.М. Волкович, В.Є. Чернов, І.В. Троїцький та ін. Серед визнаних засновників наукових медичних шкіл в університеті: В.О. Бец, Г.М. Мінх, П.І. Перемежко, Ю.К. Шимановський, В.П. Образцов, Ф.Г. Яновський, М.М. Волкович. Значний внесок у розвиток медичної науки в Україні пов'язаний з іменами професорів університету В.В. Підвисоцького, Н.А. Хржонщевського та ін.

При факультеті було засновано Товариство київських лікарів – одне з перших медичних товариств в Україні та Росії, за ініціативи якого було створено низку медичних установ, покладено початок першій у Російській імперії службі швидкої медичної допомоги. Клінічна робота медичного факультету не обмежувалася факультетськими клініками. На підставі «Положення про клінічні відділення при Київському військовому шпиталі» (Додаток ІІ до ст. 7 «Свод воєн. пост., кн. ХVІ, узд. 1869», продовж. 1878 р.) при Київському військовому шпиталі було відкрито клінічні відділення університету – терапевтичне, хірургічне, дерматологічне і сифілідологічне, судово-медичне, а також відділення кафедри патологічної анатомії та екплоративний кабінет для нервово-м’язових захворювань. Після запровадження університетського статуту 1884 року при міській Олександрівській лікарні було відкрито пропедевтичну клініку нервових хвороб, дитячу клініку, які діяли на основі «Положення про клінічні відділення при Київській міській лікарні». На утримання всіх факультативних клінік відпускалося з державного казначейства 22 500 крб. та зі спецкоштів університету – 14 531 крб., разом 37 031 карбованець. 1886 року створено акушерсько-гінекологічне товариство, яке очолив професор Г.Є. Рейн. У 1894 році засновано товариство боротьби із заразними хворобами, 1896 – фізико-медичне товариство, метою якого було зближення медицини та інших галузей природознавства, широке використання результатів фундаментальних досліджень і медичної практики; 1897 року – психоневрологічне товариство під керівництвом професора І.О. Сікорського; 1899 - товариство боротьби з сухотами і горбковицею, а в 1900 - дерматосифілідологічне товариство, яке очолив професор С.П. Томашевський, і товариство дитячих лікарів під головуванням В.Є. Чернова. Організатором та керівником хірургічного товариства був професор М.М. Волкович.

Поряд з науковими товариствами фахівців на медичному факультеті університеті Св. Володимира вперше створено студентське наукове товариство, яке організував студент-медик О.А. Кисіль разом з Ф.Г. Яновським, П.В. Нікольським та О.Г. Черняхівським. У 1910 році розпочала свою діяльність ще одна спілка підтримки студентської молоді - Товариство швидкої допомоги нужденним студентам вищих навчальних закладів. У квітні 1920 на базі медичного факультету Університету св. Володимира, Жіночого медичного інституту і медичного факультету Українського державного університету (заснованого 1917 р.) утворено Інститут охорони здоров'я. В грудні 1920 його реорганізовано на Державну медичну академію, а в грудні 1921 – на Київський медичний інститут (нині – Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця).

Отже, відкриття Київського університету св. Володимира стало великою культурною, науковою та соціальною подією, а організація медичного факультету сприяла залученню до Києва нових науково-медичних кадрів і підвищенню якості медичної допомоги населенню. Першими клініками медичного факультету Київського університету св. Володимира були очолювані провідними фахівцями факультетські клініки – терапевтична, хірургічна, очна, акушерсько-гінекологічна, які стали не лише базою медичної освіти і науки, але й центрами висококваліфікованої медичної допомоги.

 Джерело: Історія медицини в КНУ